«Приходитиму знов і знов сюди…»

   Будинок творчості письменників в Ірпіні був її [Ганни Світличної] короткочасним земним раєм, спраглою оазою людського порозуміння професіоналів літератури. 

Там ніби не писала, а видихала вона рядки, трепетні, як надія, у сподіванні відгуку абсолютного слуху споріднених душ.

Йовенко С. “Я вірю в нашу безконечність...” // Вітчизна. – 1999. – № 3-4. – С. 143.

Ірпінь

Приходитиму знов і знов сюди.

Як ніжний серпень в сонячні сади,

Як небосхил до ясної води,

Приходитиму знов і знов сюди.

І через рік, і через безліч літ,

О, хай не заболить тобі мій слід

Між трав оцих, занурених в блакит.

І через рік, і через безліч літ.

Вони мене впізнають — дерева,

І так в обійми кинуться:

—   Жива! О, як твоя збіліла голова!..

Та все ж мене впізнають дерева.

Скажу: — Були у мене береги

У вогняному клекоті жаги,

У цвіті терну й сніжної юги,—

Такі були у мене береги.

Я легко так душею відійду,

Всміхнусь тихенько на свою біду,

З рук погодую білицю руду,—

Так легко я душею відійду.

А вже в саду упав останній плід.

Я тут жила б і сто, і двісті літ,

Годинників спинила б мудрий хід.

Та вже в саду упав останній плід.

                                

Я тут щасливою була,

Мені являлись в тому літі

Слова – з-під хмари і весла –

У трьох джерелах перемиті.

                        

Сосни

Вони гули, ні не гули - музичили,

Так ніжнотонно, різнозвучно так,

Неначе сотня скрипалів замріяних

Смичками струн тремких торкнулись трепетно, - 

А то лиш вітер у бору промчав.

Промчав жагучий - і завмер в гущавині,

Крильми дзвінкими поміж віт заплутався.

А сосни довго же стоять і ждуть,

Жагою повні тих зізнінь затаєних,

Що знов не встигли доказать комусь.

                                         

Світлична Г. І буде лет: Вибране. - Київ: Молодь, 1989. - 320 с.

На світлинах - Будинок творчості письменників в Ірпіні. Автор світлин Анна Аксьоненко.