Дощу!..

Дощу! Так хочеться дощу!
Чекань моїх пересихає донце.
Земля, немов розжарену пращу,
Розкручує над головою сонце.
І ти уже давно-давно
У сподіванні дивишся на обрій,
Від спраги може всохнути зерно,
А з ним людські надії добрі.
Поміж камінням ящірка - і та,
Мов істини, шукає тіней.
Світ спікся, як спікаються уста,
Не віднайшовши слів рятівних.
Розпалено і землю, і асфальт,
І почуття розпалено до краю.
Газетна спека непросохлих шпальт
Долоні й серце обпікає.
Дощу б! І щоб упав не навмання.
Налито вщерть передчуттями тіло...
Як хочеться серед жаркого дня,
Щоб тихо і надовго задощило!

Світлична Г. І буде лет: Вибране. - Київ: Молодь, 1989. - С. 87.
Фото О. Антоненко.