Сьогодні, 22 квітня 2022 року, Георгію Івановичу Люлько виповнилося б 83 роки.
Георгій Іванович Люлько народився та прожив майже усе життя в Павлограді. Тому його творчість ґрунтована переважно на місцевому матеріалі. «В пам`яті залишились, деякі довоєнні епізоди і війна. Нашу хату розбомбило, ми жили в землянці. Жахи бомбувань і досі не забулись... Тато і мама були селянського роду».
Георгій Люлько належить до покоління шестидесятників. У велику українську літературу увійшов у 1970 році збіркою «Лельом-полельом», виданою в Києві видавництвом «Веселка». Георгій Іванович є автором кількох поетичних збірок та прозових творів, ініціатором створення альманахів. Багато років він підтримував молодих поетів і письменників.
Спогади про Георгія Івановича Люлька
Я познайомилася з Георгієм Івановичем у 90-х роках минулого століття, коли і в моєму, і в його житті були нелегкі часи. У мене помер чоловік, тяжко хворіла мама; він поховав маму і старшого брата. Залишився в хаті сам. Якось до його рук потрапив мій зошит із віршами, і він запропонував мені зустрітися, поговорити про поезію. Тоді якраз він працював нічним сторожем в БК ім. Кірова. Там ми і зустрілися після вісімнадцятої години, коли він заступив на зміну.
Звичайно, мої примітивні російськомовні вірші були почеркані, рябіли виправленнями (і я активно протестувала його правкам), але він відчув у них мою душу, мою щирість, мої переживання. Запропонував писати українською, рідною мені мовою. Але яка тоді в Павлограді та й інших місцевостях була українська? Суржик. Я вчилася в сільській україномовній школі, виросла в українському селі, а вірніше – у степу. Потім уже вчилася в російськомовних закладах, адже в тодішньому СРСР основною (державною) мовою була російська. От і виник у нашій розмовній мові суржик.
Георгій Іванович це добре розумів і почав призвичаювати мене до справжньої, красивої, даної нам від Бога української мови. Спочатку для мене це було нелегко. «Думайте українською, і тоді буде легше нею писати», – радив він мені. До всіх він звертався на «Ви», навіть до набагато молодших від себе. І поступово я почала думати і писати українською. Це була хоч і нелегка, але перша наша велика перемога.
Наші зустрічі в БК продовжувалися, і вже тут створився невеличкий творчий колектив під керівництвом Георгія Івановича. Спершу до нього долучилося близько десятка місцевих літераторів. Творчо співпрацювали з вокальним колективом Анатолія Таранця, який написав багато пісень на слова членів письменницького колективу. Плідна творча співдружність була і з театром сучасного мистецтва «Ніколь» (керівник Олена Меркулова), створювались і виконувались чудові хореографічні композиції. Так само тісною була співдружність і з рок-гуртом «Дощ», яким керував Сергій Урсуляк. Усі працювали як єдиний згуртований колектив, тож недаремно бард, поет, співак і композитор Сергій Урсуляк пізніше став членом письменницького Дому «Дивосвіт», його головним режисером. Із теплого затишного гніздечка письменницького колективу вилетіли перші ластівочки – книжечки Анатолія Петренка, Федота Живаги. Готувалися до друку книжки інших авторів. Георгій Іванович кипів, жив, дихав творчістю, писав поезію і прозу – жодного дня без нового твору. На жаль, його грубі зшитки-рукописи й досі не надруковані, проте дещо все-таки вийшло друком – двокнижжя «УБГВН» (2000 рік) і «Під небом «Приточилівки».
Багато творів письменника публікувалося в періодиці (у місцевій і всеукраїнській, відгуки про них друкувалися в Грузії, Словаччині та Канаді), серію передач про письменника підготувало і транслювало обласне радіо, Павлоградська телерадіокомпанія, на Павлоградському телебаченні створили документальний фільм «Землі Павлоградської син», який не раз демонструвався по місцевому телебаченню.
Георгій Іванович навчив мене долати зневіру, розпач, віддавати скарби душі, не чекаючи на подяку або віддачу. Ми відчули підтримку одне одного і вирішили поєднати свої долі. Для мене почалося нове життя, наповнене творчістю, духовністю, теплотою. Я відчувала поряд рідну душу: незрадливу, чуйну, наповнену ніжністю і коханням. Працьовиту і турботливу.
В одному з автобіографічних спогадів він писав: «Моє світобачення не тільки з історичної дійсності, але і з казок та міфів. Убачав я символіку і в даті свого народження: 22 квітня 1939 року, 2+2=4, 1+9+3+9=22 – скрізь є цифра 2. І в моєї половинки також 2. Тож наша зустріч була неминуча. Безперечно, це від Бога, що ми вдвох – назавжди. Напевне, ми із Скорою-Красою-Люлько здолали трагічну карму, яка спіткала майже всіх наших родичів у минулому».
Директор БК Анатолій Іванович Таранець виділив нашому письменницькому колективу кімнатку, яку ми облаштували під клас для занять – парти, стільці, невеличка сцена – усе зробили власноруч.
І закипіла творча робота. Зустрічі в класі з читаннями, обговореннями і редагуванням авторських творів. У наш невеличкий колектив поетів і прозаїків вливалися нові й нові місцеві автори, як чистий струмінь свіжого повітря. Це вже була не маленька, як кілька років тому, організація, і ми оголосили про її існування в центральній міській газеті як про Літературне творче Об’єднання Павлограду.
Нарешті, 2002 року в нашому місті сформувалася письменницька організація – «Павлоградський письменницький Дім «Дивосвіт».
Робота закипіла з новою силою. Міський культурно-дозвільний Центр «МИР» (директор Могильний Микола Іванович) виділив кімнату в БК ім. Гагаріна, де і продовжилась наша творча робота. Започаткували з ініціативи Георгія Івановича видання літературно-художнього журналу «Сузір’я Дивосвіту». Але, на жаль, без спонсорської допомоги часопис існувати не зміг, тому вийшли друком тільки три спарених числа.
Потім Георгій Іванович запропонував видавати щорічний літературно-художній альманах «Павлоградські перехрестя» як додаток до журналу, перше число якого побачило світ 2010 року. Альманах став поширюватися поза межами Павлограда через родичів і знайомих його авторів. І вже, починаючи з 2014 року, до нього приєдналися нові охочі: з Тернівки, Новомосковська, Верхньодніпровська, Дніпра, Сумської та Харківської областей, Криму, надсилали свої твори вихідці з «Дивосвіту» – студенти.
2013 року в Києві Георгію Івановичу вручили квиток члена Національної Спілки письменників України. Це дало йому нове натхнення, друге дихання.
Велика заслуга Георгія Івановича полягає і в створенні при «Дивосвіті» Клубу авторської пісні «Ліра Орфея», керівник – наша постійна ведуча, співачка, композиторка Жанна Арішака. Колектив клубу – постійний учасник усіх дивосвітівських і міських заходів. Особливо популярним стало в Павлограді й за його межами чудове тріо «Ластівка» у складі Жанни Арішаки, Галини Гулєвської та Ольги Карплюк. Назву для тріо запропонував Георгій Іванович.
На превеликий жаль, підступна хвороба обірвала життя письменника в розквіті творчості та натхнення. Осиротіла моя душа, осиротіла наша садиба. Я й досі не можу звикнути до цього і постійно картаю себе, що не догледіла, не вберегла, не втримала його на цій землі, відпустила на небо. Але іноді мені здається, що він поряд, що він присутній на всіх наших заходах, на зустрічах удома і в «Дивосвіті», бо він як ініціатор і один із засновників Павлоградського письменницького Дому «Дивосвіт» із першого дня існування організації і до останнього свого подиху, незважаючи на тривалу й важку хворобу, був його незмінним головним редактором, натхненником і провідником дружньої, великої родини дивосвітівців.
Тож, ми завжди пам’ятатимемо цю прекрасну, мудру, благородну і мужню людину. Доки житиме пам’ять про нього, доти і він житиме і благословлятиме зі своєї високої Зорі нашу творчість, наших авторів, наш письменницький Дім «Дивосвіт».
Олександра Скора-Люлько, дружина письменника, член НСПУ
Скора-Люлько О. Спогади про Георгія Івановича Люлька [Електронний ресурс] // Письменники України. – Режим доступу: https://www.writers.in.ua/article/%D0%B4%D0%BE-30-%D1%80%D1%96%D1%87%D1%87%D1%8F-%D0%BD%D1%81%D0%BF%D1%83-%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%B4%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B3%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D1%8F-%D1%96%D0%B2%D0%B0/ . – Назва з екрану. – Дата публікації: 25.04.2021.
Твори Г.І. Люлько, представлені в фонді
Павлоградської міської централізованої бібліотечної системи
1. Люлько Г.І. Діадема для Олесі: Ліричні вірші моїй коханій дружині. – Павлоград: Просвіта, 1995. – 16 с.
2. Люлько Г. Живе дихання улюбленого театру: [Становлення театру ім. Б.Захави] / Люлько Г., Скора О. // Західний Донбас. - 2013. - №13 (27.03). - С. 2.
3. Люлько Г. Наша Катруся: [Пам’яти письменниці ромського походження Катерини Семенівни (Смаїлівни) Оглу] // ТН-экспресс. – 2015. - № 49 (2.12). – С. 8.
4. Люлько Г.І. Неба невибутне світло. – Павлоград: Просвіта, 1995. – 16 с.
5. Люлько Г.І. Перстень кохання: Лірика. – Павлоград: Гармонія, 1994. – 16 с.
6. Люлько Г.І. Під небом Приточиловки: Книга поезій та прози. – Дніпропетровськ: Пороги, 2004. – 287 с.
7. Люлько Г.І. Під небом Приточиловки: Книга поезій та прози. – Дніпропетровськ: Пороги, 2004. – 288 с.
8. Люлько Г.І. Преображення: Казки. Поезії. – Павлоград: Просвіта, 1993. – 30 с.
9. Люлько Г.І. Світів таїна: Поезії. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2011. – 151 с.
10. Люлько Г.І. Спалах зірниці над стежкою: Поезії. – Павлоград: Просвіта, 1997. – 15 с.
11. Люлько Г.І. У колі друзів: Поезії. – Павлоград: Просвіта, 1995. – 16 с.
12. Люлько Г.І. УБГВ: Вибрані твори. Т. 1. – Павлоград, 2000. – 187 с.
Література про життя і творчість письменника
1. Відомий павлоградський письменник може стати Почесним громадянином міста: [Клопотання про присвоєння звання Г.І. Люлько] // ТН-Экспресс. – 2019. - №46 (14.11). – С. 4.
2. У Павлограді відкрили меморіальну дошку письменнику Георгію Люльку: [Урочиста церемонія відкриття] // ТН-Экспресс. – 2019. - №18 (2.05). – С. 4.
3. Николаєнко В. Він словом просвітлює душі: [75-річний ювілей Г.Люлько (22.04)] // ТН-Экспресс. - 2014. - №18 (30.04). - С. 4.
4. Латиш Л.Т. Сім’я з благословенням божим. Г.І. Люлько, поет // Суцвіття талантів Павлоградщини. – Дніпропетровськ: Пороги, 2009. – с. 64-66.
5. Ніколаєнко В. Він словом просвітлює душі: [Г.Люлько виповнилося 75 років] // ТН-Экспресс. – 2014. - №18 (30.04). – С.4.
6. Орленко Л. Землі Павлоградської син // Західний Донбас. – 2009. – 22.04. – С. 5.
7. Шальська Є. У Георгія Люлька – ювілей // Вісник шахтаря. – 2009. – 16-22.04. – С. 14.
8. Терещенко Р. Благословенный на поэзию // Бегемот. – 2009. – 29.04. – С. 4.
9. Маламен С. Літа розквітають веснами // Культура і дозвілля. – 2009. - №5-6. – С. 5.
10. Дуб К. Словоцвіт, мережений любов’ю // Свічадо. – 2005. - №4. – С. 91-93.
11. Пономаренко М. Гармонія життя і творчості // Рідний край. – 1999. – 24.04. – С.4.
12. Криворучко В. Шовкові джерела душі // Західний Донбас. – 1999. – 20.04. – С. 8.
13. Гончар С. «В Павлограде я теряю ощущение, что живу в провинции». Г.И. Люлько – поэт современной украинской литературы, павлоградец // Популярные ведомости. – 1999. – 29.04. – С. 26.
14. Георгію Івановичу Люльку – 60 // Західний Донбас. – 1999. – 22.04. – С. 12.
15. Слободина О. Знайомий незнайомець Георгій Люлько // Західний Донбас. – 1999. – 13.04. – С. 5.
16. Пономаренко М. «Зімкнулись води слова» // Західний Донбас. – 1999. – 18.05. – С. 7.
