Ганна Світлична

З розгону даль пригорнеться і схлипне,

З-за лісу потяг вибіжить навстріч...

Даруй мені, п’янкий ірпінський липню,
Все ту ж відвагу уст і віч!

Відвагу найтаємніше сказать.

В своїй любові звіритись відчайно,

І сто дощів, і сто нічних багать,

І мить — одну! — високу й сповідальну.

Даруй мені натхненну зливу слів!

Душа — вона так довго німувала,

Та вірила у свій новітній спалах:

Вночі так жарко звід палахкотів.

Не забуває серце тих стежин,

Де хоч би мить одну було щасливе,

Отож іду — і передвістям дива

Вже нависають кетяги калин.

Чутка органність сосон в тишині.

Над берегами біле майво спеки —

О, повертайте сонячну й далеку

Мене — мені!

Отак, щоб знов і усміх, і сльоза,

І втома — так осяяно — надвечір.

Шукаю слід своїх колишніх течій,

Цілую зором ваші небеса.

В цю ніч я не засну.

В цю дивну ніч

Такого світла буде в серці повінь!

І буде лет — крізь ночі білий пломінь 

Самій собі, самій собі настріч.

Світлична Г. І буде лет: Вибране. - Київ: Молодь, 1989. - С. 191-192.

На світлинах - м. Ірпінь. Автор світлин Анна Аксьоненко.